Синіє високе весняне небо. На ньому золоте сонце сипле скрізь гарячими блискучими бризками. По шляху біжать жваві струмочки. Вони дзвенять, підстрибують, танцюють, весело про щось буркочуть.
Дерева стоять у блискучих краплях дощу, як у дорогому намисті. Густішою стіною сплелось жито. Поміж його стеблами синіють волошки, жевріють голівки горицвіту. Гудуть бджоли. Високо в небі кричить чайка. Ось вона блиснула на сонці срібним крилом і зникла.
Битим шляхом скриплять вози. Десь лунає бадьорий голос. (За С.Васильченком)
