Пухнастий та білесенький засипав все сніжок.

Біжить малеча весело в засніжений садок.

З лопатами, з санчатами працює дітвора.

Збудуєм з снігу хату ми посеред двора!

Качають сніг, втрамбовують,— робота аж кипить.

Ось хатка вже й збудована.

— А хто в ній буде жить?

Малесенькими ніжками вгрузаючи в сніжку,

іде-бреде доріжкою Ясюня по садку.

А на руках у Ясочки найкраща із цяцьок —

ведмедик волохатенький, закутаний в платок.

— Диви, який будиночок!

Як чисто й гарно тут!

В таких хатках на півночі і люди теж живуть.

На півночі ведмеді є в печерах із крижин…

З тюленями кумедними вітаються моржі…

— Як гарно тут, ведмедику, у хатці сніговій!

Залазь мерщій всередину, сиди собі й радій!

В хатиночці білесенькій сидить малий ведмідь.

Малеча радо й весело навколо гомонить.

Набігались, награлися. Ну, годі вже гулять!

Прийшла додому Ясочка.

Лягає Яся спать,— і раптом в плач:

— Ой, лишенько! Ну, що робить тепер?!

Забула в хатці Мишку я, і, мабуть, він замерз!

Не плач, не бійся, Ясочко: у хутрі Мишка твій!

Нічого з ним не трапиться в хатинці сніговій!

Синіє ніч доріжкою з віконних оболон.

Дрімає Яся в ліжкові, і сниться Ясі сон.

…Ідуть моржі з тюленями по синьому льоду.

З північними оленями ведмеді білі йдуть.

Несуть дарунки й ласощі ведмедику вони…

Ой сняться, сняться Ясочці такі солодкі сни!

Синіє ніч морозяна з віконних оболон.

Нічим не потривожена в кімнаті тиша й сон.

Уранці встане Ясочка та й вибіжить на сніг:

— А може, Мишка ласощів для мене приберіг?!

Наталя Забіла