Я – САМ!

Шотландська народна казка


Жив колись хлопчик, на ім’я Персі. Як і всі діти, малюк дуже не любив рано лягати спати. Не зважаючи на прохання мами, непослух довго сидів біля грубки й дивився на грайливі вогники, або спостерігав за тінню від свічки. Щоразу, після матусиної вечірньої казочки, Персі починав вередувати: – Можна я ще трошки побавлюся? Будь ласка…
– Гаразд, – розгнівалася одного разу ненька, – я йду спати, а ти сиди тут сам!
Жінка зачинила двері й малий залишився один біля багаття. Спершу хлопчик пустував і насолоджувався свободою, але коли багаття почало згасати, малюку стало не на жарт моторошно.
Персі не знав, що в їхній домівці, як і в кожній оселі, мешкає маленький домовичок. Щоночі крихітка спускається з горища чи вилазить із шафи й допомагає господарям у домашніх справах: миє посуд, чистить килими й складає розкидані іграшки неслухняних дітей.
Щовечора мама хлопчика залишала помічнику мисочку вершків на підвіконні за шторою, і майже завжди знаходила її порожньою де-небудь під стільцем чи біля грубки.
Отож, коли неслухняний синочок залишився сам у кімнаті, несподівано почув незвичайний шурхіт, який долинав із димаря. За мить на підлогу з грубки викотився кудлатий клубок.
– Ачхи! – голосно озвався незнайомець і закліпав на хлопчика здивованими оченятами.
– Ти хто? – насторожився Персі.
– Сам! – простягнув брудну долоньку домовик. – А ти?
– Я-сам! – вирішив пожартувати кмітливий хлопчик.
– Лови мене! – несподівано вигукнув гість і пострибав на одній ніжці.
Бешкетники зчинили такий гармидер, що за мить матуся б не впізнала власного дому.
Кумедний незнайомець був такий спритний, що з легкістю переміщався зі столу на диван, мов кішка. Персі не міг відвести від нього очей!
Набігавшись, пустуни сіли біля грубки відпочити. Хлопчик поворушив палицею багаття, й раптом одна вуглинка випала просто домовичку на ногу.
– Ой-ой-ой! – заверещав малий. – Боляче! Допоможіть!
І тут із димаря почувся страшний хриплий голос:
– Хто тебе образив, синочку?
На перший поклик своєї дитини примчала зла мати-фея.
– Я-сам! – ображено вигукнув домовичок.
– Навіщо ж турбуєш мене даремно, якщо сам? – ще більше розгнівалася жінка й висунула з димаря кістляву руку, щоб забрати малюка додому.
Персі, неймовірно злякавшись, мерщій побіг до своєї кімнати й сховався під ковдру.
Наступного ранку матуся хлопчика побачила, що мисочка зі сметаною залишилася повною. Відтоді домовик більше не приходив прибирати в кімнатах, зате неслухняний синочок щовечора лягав спати вчасно.