Є три тяжких гріхи, що заважають жити нам і нашим близьким, — одного разу сказав Учитель. Слухачі завмерли.
— Перший гріх — це злорадство. Якщо в сусіда здохла корова — це не привід до веселощів. Я не говорю, що ви зобов’язані допомагати сусіду. Хоча б не радійте чужому горю. Сусіди — теж люди, не треба бажати їм зла.
Люди схвально перемовлялись. Мудрий Учитель почекав, поки розмови зупиняться, і продовжив:
— Другий гріх — це журба. Навіть коли у вас всього одна корова, навіть коли вона стара і хвора, не треба впадати у відчай. Радійте життю. Так, вона стара, хвора, але це все-таки корова. Від неї можна чекати на телятко. У багатьох, наприклад, взагалі немає жодної корови і їм немає чого чекати.
Юрба схвально загуділа. Учитель чекав, коли припиниться гул. Але тут із натовпу прозвучав чийсь голос:
— Якщо я не журюся і радію тому, що у мене є корова, а у когось її немає, виходить, так я радію тому, що цей хтось живе гірше за мене, а це вже злорадство.
Юрба замовчала, обмірковуючи сказане, а Учитель завершив свою промову:
— Третій, найтяжчий гріх, який заважає отримувати радість від життя, — це занудство.
