Колись ці гарні квітки були дівчатами-сестрами. Вони лікували людей від хвороб серця. Але тільки тих, хто не коїв людям зла. Одного разу серед ночі хтось постукав до них у двері. - Хто там? - Впустіть мене, бо загину! - А хто ж ти будеш? - Я - Зимовий вітер. - А чи не вдієш нам шкоди? - Ні! Відчинили дівчата двері. Влетів до хати Вітер-вітрисько. - Що в тебе болить? - Втрачаю сили. Не можу з Морозом змагатися. - А чи добре серце маєш? - А що таке серце? Дівчата перезирнулися. - А чи зробив ти щось добре людям? - А що таке - робити добро? - здивувався Вітер. - Твою хворобу ми не можемо вилікувати, бо допомагаємо тільки добрим людям. Тоді дмухнув Вітер на сестер, і стали вони замороженими квітами. Навесні добрі люди висадили їх у землю: мальву - до вікон ближче, півонію - у саду біля джерельця. Так і ростуть сестри, милують красою людей. А ті назвали їх квітами віри, надії й кохання.
