В мене стільки є ляльок –

Прямо цілий дитсадок!

Правда, іграшковій –

Дитсадок ляльковий.

У нім: сестрички ляльки Гані,

Лялька Саня, лялька Таня

І мале хлоп’ятко – Даня,

Та ще й мавпочка Зізі

На одній кривій нозі.

Он який мій дитсадок –

В ньому шестеро діток.

І для них я, наче мати,

І про всіх же треба дбати…

Отака я, отака

Ви – хо – ва – тель – ка!

Всіх ляльок я доглядаю,

З ними книги я читаю,

І гуляти їх веду,

І годую, й папуваю,

І на ліжка спать вкладаю…

Bei у мене на виду!

Дві сестрички – це близнята.

Як мені їх розпізнати?

На одне лице вони.

У обох у них волосся,

Наче вистигле колосся, –

Тож попробуй – розрізни!

Довго думала – гадала,

І нарешті, я назвала,

Щоб без кінця : Ганя Та і Ганя Ця.

Гані – Та і Ця – слухнянки,

В них кофтинки вишиванки…

Дуже файні вони, Во охайні вони!

Без нагадувань сестрички

Чистять зубки, миють личка.

А черговими бувають –

Одна одній помагають.

Недарма хвалю я їх :

Гані – приклад для усіх!

Отака я , отака

Вихователька!

Третю ляльку звати Саня.

В нас таке було спіткання:

Хтось забув її в кущі,

Бідна змокла на дощі.

Я знайшла її, зігріла ,

Обсушила і помила.

В нас тепер вона завжди

Цокотуха – хоч куди!

От збираю всіх в затишку

і читаю діткам книжку.

Ну а Саня,  як в трубу :

“Бубубу” та “Бубубу”! –

Заважа мені читати…

Треба Саню вгамувати:

Перестань молоти цю

Ні – се – ніт – ни-цю !

Отака я, отака

Вихователька!

А четверта лялька – Таня.

В неї звички є погані:

метушитися й спішить.

Ні хвилини не спочине:

Візьме іграшку – покине,

Сплять усі – вона не спить…

Подивіться: наче дзига,

По кімнаті Таня біга…

а спиняю я її

І кажу: – “Ти вимий ніжки

Імерщій лягай у ліжко,

так , як подружки твої!”

Таня спатоньки лягає,

Таня вічки затуляє…

Отака я, отака

Вихователька!

Хлопчик Даня – ще малятко,

та хлоп’ятко – здоров’ятко:

Червоненькі в нього щічки.

І повненьке в нього личко.

В дитсадку у нас одни

серед всіх найменший він.

Хоч найменшенький,

однак- забіяка з забіяк!

Хто там плаче, хто там плаче –

Світу білого не бачить?

То дівчатка сльози ллють –

Саня з Танею ревуть.

Бо малятко – хлопчик Даня ,

Здоров’ятко – хлопчик Даня,

Хлопчик Даня – задирика

Боляче косички смика.

Та ще й мавпочці Зізі

Каже : – Стукну по нозі! ..-

Не терплю я задирак –

Поспішаю я на крик.

Отака я, отака

Вихователька!

Чом це мавпочка Зізі

На одній кривій нозі?

А тому, що пустувала:

В лісі з дерева стрибала,

Впала – ніжку поламала

Бідна мавпочка Зізі!

Ми усі її жалієм,

Помагаєм, як умієм ,

Любим з нею ми гулять…

А яка у неї вдача :

Тільки щось там десь побачить –

Те береться повторять.

Он дві Гані, Саня й Таня

І мале хлоп’ятко – Даня

Щось лаштують там своє.

А Зізі стоїть навпроти,

Дуже смішно кривить рота, –

Пе-ре-драж-ню-є…

Що дразниться не годиться, –

В дитсадочку знають всі.

І найменші знають діти…

Та хіба це зрозуміти?

Та хіба це зрозуміти

Нашій мавпочці Зізі?

Як Зізі десь поряд є –

Зразу весело стає!

Сміх і я підтримую –

На Зізі не гримаю.

Отака я, отака

Вихователька!

***

Написав я для діток

Про ляльковий дитсадок.

А коли про вес неначе

Я писати вже кінчав,

То художник те побачив

І для вас намалював.

Почитайте, подивіться

І згадайте дядю Гриця.

Вам від нього казка ця

Від початку до кінця!

Грицько Бойко