Колись давно жили собі дідусь і бабуся – бідні-пребідні.Тільки й добра в них було – що півень та собака, проте і їх вони погано годували. От пес і каже якось голосистому:
– Півнику-братику, ходімо жити в ліс, бо тут нас зовсім не шанують. – Правду кажеш, – похнюпився пернатий, – думаю, гірше ніде не буде. Зібралися друзі й подалися світ за очі. Ходили весь день, а коли почало сутеніти, вирішили зупинитися десь на нічліг. Знайшли крислате дерево з великим дуплом, заховалися в ньому й заснули. Уранці, щойно сонечко визирнуло з-за обрію, півень загорланив на весь ліс: – Ку-ку-рі-ку! Почула солодкий голосок лисиця, що мешкала поруч, і захотілося рудій курятиною поласувати. Підійшла хитрунка до дерева й нумо розхвалювати співака: – Який красень! – стуливши лапки й заплющивши очі, заговорила лисичка. – Такого птаха ще ніколи не бачила: пір’ячко аж вилискує, гребінь вогнем горить, а голос, мов дзвіночок! Спускайся до мене, красунчику! – Навіщо? – здивувався пернатий. – Маєш якусь справу? – Хочу запросити на новосілля. Стільки смакоти налаштувала: і пшонце, й горох, і пшеничка є! – Добре, – погодився півник, – тільки не сам прийду, а з вірним товаришем. «Ох, як мені пощастило! – подумала руда. – Замість одного півня буде два». – А де ж твій друг? – поцікавилася хитрунка. – Хочу і його запросити! – Ще дрімає тут у дуплі, – відповів півник. Лисиця кинулася до схованки, а пес як загарчить – руда тільки хвостом у кущах завиляла. Більше вона друзів не займала.
