Сталася ця історія дуже давно. Повернувшись із війська, один солдат мандрував світом у пошуках нової служби. Якось зустрів бабусю та поскаржився на долю. Уважно вислухавши, старенька порадила: – За двома гігантськими горами стоїть скляний палац, де мешкає мудрий пан. Можливо, він візьме на роботу. Чоловік, не зволікаючи, вирушив у дорогу. Крокував цілий день, а коли почало сутеніти, зупинився на ночівлю під яблунею. – Куди прямуєш, незнайомцю? – зашелестіло пожовклим листям дерево. – До скляного палацу. Сподіваюся, господар візьме на роботу. – Кажуть, що мудрець усе знає. Будь ласка, запитай, коли почнуть яблука родити. Бо якщо й наступного року не дам плодів, люди мене зрубають. – Неодмінно виконаю прохання, – пообіцяв солдат. Наступного дня подорожній наблизився до двох гір, таких високих і широких, що не перелізеш і не обійдеш. Вояк у розпачі звернувся до велетнів: – Гори, будьте ласкаві, пропустіть! – А куди чимчикуєш, чоловіче? – До володаря скляного палацу – роботи просити. – Чули, що йому відоме й минуле, й майбутнє. Тож поцікавився, чи довго тут, наче вартові, стоятимемо. – Гаразд, – запевнив солдат. Гори миттю розступилися, й мандрівник без перешкод вирушив далі. Чоловік одразу побачив скляний палац, що виблискував у променях сонця, та шлях перетнула бурхлива річка. Ні моста, ні човна не було. – Як же дістатися до протилежного берега? – почухав потилицю вояк. Довелося знову просити про допомогу. – Охоче перенесу на своїх хвилях, – захлюпотіла річка, – якщо пообіцяєш запитати в пана, чому в моїй воді риба не живе. – Залюбки виконаю бажання. За лічені хвилини солдат подолав перешкоду й іще до заходу сонця постукав у двері розкішного палацу. – Знаю, що шукаєш роботу, – прискіпливо оглянув незнайомця господар. – Візьму тебе пастухом, якщо не лінуватимешся та працюватимеш сумлінно. – Не пошкодуєте, пане, – зрадів мандрівник. Чоловік старанно доглядав і охороняв величезну отару, і близько не підпускаючи зубастих вовків до худоби. За рік хазяїн покликав робітника та похвалив: – Хочу віддячити за сумлінну службу. Проси все, чого бажаєш. – Мене дуже цікавить, – не розгубився пастух, – чому в річці немає риби, на яблуні не ростуть плоди, а гори стоять на одному місці? Мудрець усміхнувся: – У річці риба почне водитися тоді, коли припинить топити поля селян, гори зрушать із місця, якщо не заважатимуть джерелу пробитися з-під землі, а на яблуні вродять яблука, якщо хтось викопає з-під неї заховане золото. Подякувавши, вояк вирушив додому тим самим шляхом. Угледівши мандрівника, річка нетерпляче зашуміла хвилями. Опинившись на іншому березі, чоловік повідомив: – У твоїй воді плаватиме риба, якщо не топитимеш землі селян. – Дякую, солдате, – радісно завирувала річка. – Віднині не шкодитиму людям. Діставшись підніжжя гір, подорожній навіть не встиг привітатися, як велетні навперебій закричали: – Чи не забув про обіцянку? Запитав у пана, чи довго, наче вартові, тут стоятимемо? Що відповів мудрець? – Тихіше, – затулив вуха чоловік. – Пропустіть мене – тоді скажу. Гіганти повільно розступилися. – Стоятимете на цьому місці, допоки не випустите на волю джерело, що не здатне пробитися крізь камінь! – пояснив вояка. – Спасибі за твою доброту, – загули гори. Трохи відпочивши, мандрівник попрямував до яблуні. – Біля тебе захована купа золота, – погладив стовбур подорожній. – Плоди почнуть родити, коли хтось викопає скарб. – Солдате, будь ласка, допоможи, – попросило гіллясте. – Станеш багатим, і не треба буде в пошуках роботи світом блукати. Кмітливець залюбки заходився копати землю. Щойно витягнув торбу з грошима, почав стрибати від радості. На галас прибігли двоє розбійників. Злодії відібрали скарб і, не вірячи щастю, подалися геть. А невдаха, похиливши голову, сів під деревом, картаючи себе: «От халепа! Це покарання за необачність. Що тепер робити?» – Не журися, чоловіче, – зашелестіла листочками яблуня. – Сьогодні вночі сюди прилетять три пташки. Прислухайся до їхньої розмови й, може, почуєш щось корисне. Коли на небо виплив місяць, на гілку сіли пернаті й загомоніли. Перша повідомила: – Нещодавно завітавши до міста, довідалася, що всі криниці повисихали, й люди та тварини знемагають від спраги. Врятувати городян до снаги силачу, який відсуне великий камінь, що лежить посеред майдану. – Я чула сумнішу історію, – змахнула крильцями друга пташка. – Неподалік мешкає нещасний князь. Понад рік його дочка тяжко страждає, а лікарі безпорадно розводять руками. Дівчина нездужає відтоді, як вітер підхопив і виніс надвір кілька волосинок красуні, які зачарована жаба вплела у своє гніздо під воротами. Якщо спалити його, хвороба миттю мине. – Дорогою сюди, – поділилася новиною третя крихітка, – бачила, як двоє розбійники, відібравши в одного шляхетного солдата скарб, потягнули знахідку додому. Та недовго раділи злодії несподіваному щастю. Долаючи міст, почали сперечатися, як ділитимуть гроші. Крадії так смикали торбу, що вона шубовснула у воду та зникла на дні. Іще трохи пощебетавши, крилаті полетіли геть. А добрий вояка вирушив на допомогу городянам, які страждали від посухи. Чоловік швидко знайшов велетенський камінь і разом із мешканцями відсунув убік. За лічені хвилини всі криниці наповнилися прозорою водою. – Навіть не знаю, як віддячити за твою доброту, – розчулився володар міста. – Проси що хочеш: маєток, титул або золота. – Навіщо мені багатство? – знизав плечима мандрівник. – Тоді візьми хоч коня, – наполягав князь. – Що робитиму з гривастим, якщо нікуди йти? – відмовився солдат. – Краще віддай мені за дружину свою дочку-красуню. – Залюбки, та не можу, – сумно зітхнув правитель. – Понад рік вона тяжко хворіє, а лікарі безсилі. – Знаю, як зарадити біді, – запевнив чоловік. Розумник кинувся до воріт, спалив зачароване гніздо, й дівчина відразу видужала. У князівському палаці невдовзі справили пишне весілля. Відтоді подружжя жило в добробуті та злагоді. Красуня більше ніколи не хворіла, криниці завжди були наповнені водою, а на яблуні щороку почали родити соковиті яблучка.
