Збудувала руденька хатинку й почала в ній жити, малюків ростити. Якось зібралася по травичку, щоб лисеняткам у ліжечка підстелити: – Діточки мої любі, тихенько сидіть, двері нікому не відмикайте. Незабаром повернуся – травиці нарву, їжі принесу. Щойно пишнохвоста з оселі, як прибіг вовк: – Лисенята мої любі, двері відмикайте: ненька прийшла, молочка принесла, повні вушка росиці, повні лапки травиці. – Це не матуся співає – не відчинимо. І не впустили малюки сіроманця. Тут і руденька повернулася: – Діточки мої любі, двері відмикайте: ваша матуся прийшла, молочка принесла, повні вушка росиці, повні лапки травиці. Упізнали лисенята неньку й упустили до хатинки. Пишнохвоста нагодувала малечу і знову збирається йти у справах: – Дивіться ж, нікому не відчиняйте! А ведмідь підслухав, як лисиця співала, і щойно та зникла за деревами, відразу підійшов: – Діточки мої любі, двері відмикайте: ваша матуся прийшла, молочка принесла, повні вушка росиці, повні лапки травиці. Лисенята, спросоння не розібравши, хто співає, відімкнули… – Я вас з’їм! – забрів клишоногий до хатини. Затремтіли маленькі, бурого благають: – Не треба! – Таки з’їм! – хоче лисенят схопити. Крихітки мерщій від хижака – хто куди… Ловив, ловив ведмідь, стомився, сів на лаву відпочити. І не вгледів, як одне лисенятко вискочило надвір. А руденька саме додому поверталася. Дитя матусю побачило і про все, що трапилося, розповіло. – Стривай же, клишоногий! – розгнівалася лисиця. Побігла руденька на поле й набрала повнісінький мішок гороху. Потім повернулася до хатини та почала його об стіну метати. Лисенята почули, здогадались, у чому справа, й давай ведмедя лякати: – Дядечку, чи це не мисливці з рушниць стріляють? Куди ж ми подінемося? Затремтів бурий, відчинив двері та як утече… Відтоді клишоногого в тому лісі не бачили.
